Вринчану Н. О. Кандидоз. Проблеми та перспективи антифунгальної терапії (частина I)

Огляд літератури узагальнює інформацію щодо захворювань, обумовлених умовно-патогенними грибами роду Candida, факторів ризику їхнього виникнення та розповсюдженості. Наведено дані щодо найпоширеніших поверхневих кандидозів, а саме уражень слизових оболонок, шкіри та нігтів, зазначено прояви таких патологій та їх основних збудників. Представлено аналіз даних літератури щодо частоти виникнення, етіологічних факторів розвитку системних кандидозів (кандидемій, патологій внутрішніх органів) та летальності. Особливу увагу приділено змінам клітинної та гуморальної ланок імунної системи у хворих на кандидози різної локалізації та проблемі розвитку мікогенної алергії. Представлені дані свідчать про здатність грибів роду Candida викликати широкий спектр клінічних патологій - від уражень шкіри та слизових оболонок до септичних станів з тяжким перебігом та високою летальністю, а основним фактором ризику їх розвитку є порушення місцевих або системних механізмів протиінфекційного захисту. Зазначено, що в більшості випадків збудником кандидозів є С. albicans, проте останніми роками зростає роль С. non-albicans: C. parapsilosis, C. glabrata, C. tropicalis, C. krusei тощо, які проявляють значно нижчу чутливість до антимікотиків, що призводить до зниження ефективності сучасних антифунгальних засобів та зумовлює необхідність розробки та впровадження нових підходів до фармакотерапії кандидозів.Узагальнено дані щодо препаратів, які сьогодні застосовуються для антифунгальної терапії, та сполук, перспективних для створення нових антимікотиків. Для клінічного застосування з метою лікування пацієнтів з мікозами в Україні рекомендовані препарати системної та місцевої дії, які належать до полієнових антибіотиків, азолів, аліламінів, ехінокандинів, гризанів та інші. На етапах доклінічного та клінічного дослідження знаходяться перспективні нові сполуки, причому пошук та розробка проведено як у межах відомих класів (азолів, полієнів, ехінокандинів), так і серед представників інших хімічних груп. Зокрема, на різних стадіях впровадження перебувають похідні оротомідів (F901318), бензогідразидів (ВНВМ, D0), целекоксибів (AR-12), ариламідів (Т-2307), ніккоміцинів (SP-920704), солдаринів (GM-193663, GM-237354) та ін. Важливими особливостями нових сполук є досить широкий спектр антифунгальної активності, здатність інгібувати ріст та розмноження резистентних до офіцинальних антимікотиків штамів грибів та нові механізми дії, що забезпечуватиме більш повільний розвиток стійкості до них у разі впровадження в клінічну практику. Представлений аналіз даних літератури свідчить про актуальність розробки препаратів антифунгальної дії на основі представників відомих та нових хімічних класів та висвітлює основні перспективи антифунгальної хіміотерапії.